← На головну

Історія розвитку наукової думки. Частина 1. Античність. Лекція з курсу «Науковий образ світу»

Опубліковано: 2023-12-03

Історія розвитку наукової думки. Частина 1. Античність. Лекція з курсу «Науковий образ світу»

Шановні студенти, я вас вітаю, і наша сьогоднішня лектія присвячена історій розвитку наукової думки від часів античності і до Наукової революції 16-18-го сторіччя. Ми поговоримо, що думали про наш оточуючий світ в давній Греції, що змінилося в середні віки та як епоха Реносансу або епоха Відрочення привела до того, що стала можлива поява сучасної науки під час Наукової революції. Для того, щоб спочати нашу розповідь про історію розвитку наукової думки, треба спочатку подумати, що ж таке взагалі наука? Не зважаючи на те, що нам може здатися, що це досить простий термін, у науки може бути багато різних визначень. По-перше, наука – це сукупність певних знань і діяльність з продуктування цих знань. Якщо ми щось знаємо, то ви можете сказати, що ми вже займаємося первинною, найпростішою наукою. По-друге, це система професійної підготовки і оновлення кадрів. Будь-який студент, який вивчає науку в певному університеті чи інституті, він також займається певною наукою. Це форма суспільної свідомості, тобто це система усвідомлення суспільством, чим є оточуючий наш світ з наукових міркувань. Це є певний соціальний інститут, тобто сукупність науковців, які безпосередньо займаються наукою, займаються продуктуванням нових знань. Це також продуктивна сила суспільства, тобто те, що рухає наш світ вперед, бо зрозуміло, що світ такий, як він є зараз, був створений наукою і без науки не було б ані інтернету, ані стільникового зв'язку, ані взагалі електрики. І те, що ця лекція взагалі можлива, те, що вона записана у відеоформаті і ви зможете дивитися її на комп'ютері чи на телефоні, це виключно через наукові досягнення, зроблені за останні 150 років. І в залежності від того, яких з аспектів науки ми вважаємо найважливішим, появу наукових знань ми можемо віднести до різних етапів розвитку людства. Якщо ми кажемо, що найголовніше це знання і продуктування нових знань, то наука з'являється тоді, коли з'являється людська культура. Коли правісна людина почала розводити вогонь чи навчилася робити певні знаряддя праці, вона вже займалася наукою, коли було створено колесо, це вже також наука. Коли з'явилася первинна металоргія і люди почали навчатися, як використовувати бронзу, це також наука. Якщо ми кажемо про форму суспільної свідомості, тобто про увідомлення суспільством про наш світ вже з наукової точки зору, то зародження науки відповідає часам про давньої Греції. Якщо ми кажемо, що найголовніше в науці – це соціальний інститут, тобто сукупність певних науковців, які займаються тією діяльністю, то це вже новий час. Якщо ми кажемо про систему підготовки кадрів, то це лише з середини 19-го стріччя. Якщо ми кажемо про продуктивну силу спільства, те, що змінило наш світ, то це взагалі друга половина 20-го стріччя. Тобто, в залежності від того, що ми вважаємо найголовнішим, ми можемо сказати, що наука розпочалася в той чи інший період. Якщо ж нас цікавить найбільше саме наукові знання людства про світ та уявлення про наш світ з наукової точки зору, то ми повинні перейти саме в часи про давньої Греції і подивитися, як відбувалося в про давньій Греції в 76-му стріччях до нашої ери формування перших наукових думок про наш світ. І цей перехід від типово міфологічного уявлення про наш світ, від уявлення про наш світ як таких, що керується певними міфами, богами, до вже майже наукового, але, звичайно, що не зовсім, то не була справжня наука. Він дістав у філософії назву перехід від міфу до логосу. Логос – це грецьке слово, яке означає слово, а зараз корінь логос міститься в багатьох науках. Тобто психологія – наука про псих, биологія – наука про биологію і так далі. Відповідно, перехід від міфодологію – це процес, який відбувався в саме впродавній Греції з формуванням перших паростків наукової думки про наш світ. Як він відбувався і в чому взагалі відрізняється міфологічний світогляд, міфологічне уявлення про наш світ, від наукового світогляду? Що таке міф? Кожен з нас в дитинстві, мабуть, чув якісь міфи. Міф про Геракла, міф про Адісея, міф про Медузу Грагону, яка могла перетворювати людину на камінь, хто поглянене на неї. Що ж таке міф? Міф – це відзеркалення дійсності, яка нас уточує у певному фантастичному вигляді тих чи інших живих істот. І тут є головна відмінність міфу від того, що є зараз від наукового світогляду. Міф завжди приймається за правду. Носій міфологічної культури він не вважає, що міф – це каска, ні. Він вважає, що міф – це дійсне відображення нашої реальності. І навіть якщо ми зараз розуміємо, що ніяких циклопів не було, ми розуміємо, що ні на якому Олімпі ніякий Зевс не живе. Для людини, яка жила тоді в часи міфологічного світогляду, мешканець Олімпу, Зевс, чи, наприклад, мешканець сусіднього міста, Спарта, чи, наприклад, Кентавр, чи, наприклад, мешканець Персії – це однаково реальні істоти. Тобто той, хто живе в рамках міфологічного світогляду, він не відрізняє, що є реальне, що є нереальне. Коли він каже, що ікар полетів на крилах, він дійсно уявляє себе ікара, який летить з певних крилах. Якщо він каже, що Геліос – це Бог Сонця, то він дійсно уявляє, що на Сонці живе певна жива істота Геліос. Він не може відрізнити, що є реальне, що є ні. Для нього, в його свідомості, однаково реальних і світ людей, і сакральний світ богів. І зрозуміло, що коли ми живемо в такому міфологічному світогляду, ми не можемо ще сформувати справжні наукові знання. Ми не можемо досліджувати наш світ. Тому, для того, щоб перейти від міфологічного до наукового світогляду, ми повинні зробити два дуже важливих кроки. І саме в цих кроках полягав перехід від міфодологусу. По-перше, ми повинні відмовитися від логіки міфу. Логіка міфу каже, можливо, все, якщо так забажали боги. Чому, наприклад, в океані пішов шторм? Тому що Пасейдон посварився. Чому, наприклад, пішла Грозата Близковка? Тому що Зевс посварився. Міф, він перешкоджає зрозуміти, що реальність вона є сама по собі, і що ця реальність можна якось досліджувати. Міф, він ототожнював певний предмет і образ цього предмету. Міф не бачить різниці між реальним, нереальним, об'єктивним і суб'єктивним. Для нього реально абсолютно все. А якщо реально абсолютно все, то це досліджувати не можна ніяк. Тому, від логіки міфу треба відмовитись. І треба перейти вже до наукової логіки, до розуміння того, що наш світ в принципі є познаним. І друге, це треба змінити духовне особистисне відношення до дійсності. Об'єктивно субстанціональним. Тобто уявити, що наш світ є об'єктивним, що він існує в дійсності. І що можемо об'єктивно досліджувати наш світ. Виглядає нібито це просто. Ну давайте змінимо наше уявлення про світ. Але насправді це дуже складний процес, який відбувався дуже тривалий час. І лише видатні діячі античної Греції, вони змогли зробити цей перехід. Давайте зробимо певну табличку. І порівняємо між собою міфологічне та наукове уявлення про наш світ. Міф та логос. Чим відрізняється міфологічне і наукове уявлення? По-перше, міфологічне уявлення завжди антропоморфне. Тобто в міфологічному уявленні світ уявляється як уособлення певних живих істот, які схочуть на людях. Боги в міфологічному уявленні – це такі ж самі люди, як ми, але які мають просто більше можливостей, більше сил. Весь світ керується тими самими богами. І весь світ – зірки, сонце, гроза, дерево, вода – це все уособлення певних антропоморфних, людиноподібних фігур. На відміну від цього, науковий світоклят – логос – це раціональний підхід, а не антропоморфний. Науковий світоклят шукає раціональні пояснення причин того, що відбувається в нашому світі. Гроза йде не тому, що пасейдон щось зробив, а тому, що відбувається рух певних повітряних мас. Бливскавка йде не тому, що Зевс посварився з Артемідою, а тому, що відбувається різниця потенціалів між хмарою та землею, через що витикає газовий розряд. Логос шукає раціональні пояснення. Наступна рідмінність. Міф пояснює все як наслідок чогось, якогось бажання. Події відбуваються тому, що хтось боги так запашав, як я вже казав. Бливскавка – тому, що бог забажав цю блискавку відправити. Посуха – нема дощів, тому що боги посварилися, тому що ваги бажають покарати людей, і тому вони припинили відправляти воду на землю. Все відбувається через чиєсь бажання. Логос наука – ні. Вона не бачить бажання. Вона бачить певні об'єктивні закони нашого світу. І що саме ці закони керують тим подіями, що відбувається. Тобто дощ іде не через бажання когось, посуха не через бажання когось, а лише через об'єктивні, реальні причини. І зрозуміло, що тут, в залежності від того, чи живемо ми в міфологічному чи науковому світогляді, ми і діти будемо по-іншому. Бо, наприклад, для людини, що живе в міфологічному світогляді, під час посухи, принести жертву, вбити молоду дівчину – це цілком нормально. Тому що людина вважає, що якщо принести жертву богам, то вони забажають зробити нам краще і вони пустять дощ. В науковому світогляді ми розуміємо, що це ніяк не пов'язано, що це буде вбивство, що це буде кримінальний злочин. І що для того, щоб, наприклад, змінити певні кліматичні умови, ми повинні зменшити кількість викидів CO2 у повітря, ми повинні якось відмовитися від брудних виробниць в тощо. Тобто, в залежності від того, чи живемо ми в тому чи іншому світогляді, міфологічному чи науковому, ми і діти будемо пошкорісними. Наступна відмінність полягає в тому, що міф завжди традиційний. Міф – це те, що передається від батьків до дітей. Міфи – це те, що має коріння в дуже старих часах. І міфологічний світогляд завжди не створений новим поколінням, а завжди переданий новому поколінню від попереднього. На відміну від цього, логос або раціональне мислення, воно завжди інноваційне і критичне. Нові закони природи відкриваються в супереч тому, що думали люди в старі часи. Логос не стверджує, що ми повинні жити так, як нам заповідали наші пращувачі. Ми повинні весь час дізнаватися щось нове. Наступна відмінність міф – завжди колективне явище. Тобто існує певна група людей, які вірять в певні міфи. Причому це не обов'язково часи античності. Навіть зараз ми можемо уявити певне суспільство, чи навіть ціли країни, які живуть міфами. Вони створюють міф. Міф певної якоїсь там великої перемоги. Міф якогось там підкорення космосу. І вони живуть, вони формують свої особистості на основі цих міфів. Незважаючи на те, чи реально це, чи ні. Міф – це колективне явище. Міфологія не може бути однієї людини. Міфологія – це завжди певного суспільства. На відміну від цього, раціональне і логічне мислення завжди індивідуальне. Логічне мислення належить кожному окремому. Кожній окремій особистості, кожній окремій людині. І кожна окрема людина має своє власне, раціональне, логічне мислення про наш світ. Наступна відмінність міф завжди фантастична. Наша уява є джерелом міфу. Логічне мислення, наукове мислення, воно завжди логічне. Не уява, але ще певні спостереження, експерименти. Здатність до критичного мислення формують логічне уявлення про наш світ. Міф – це те, що було колись. Логос, слово, наука – це те, до чого ми рухаємося. Чи можемо сказати, що міф – це часи античності, це лише давня Греція, давні Єгипет, давня Індія, Китай? Ні, звичайно, що ні. І зараз міфи існують. І зараз у суспільстві живе багато людей, які керуються в своєму житті нелогічними, не раціональними, а саме міфологічними уявленнями. Міфи існують і в сучасному суспільстві. Але все ж таки, напрямок розвитку людської цивілізації – це напрямок руху від міфів, від традицій до логоса, до науки, до объективності. Я сподіваюся, що цей напрямок буде продовжуватися і далі, і що ми не повернемося знов у міфологічне уявлення, міфологічне суспільство, повернувшись знов до жертвопринесень, і що логос буде і далі розумуватися. Перехід від міфу до логосу відбувався не відразу. І як я вже казав, він відбувався в прадавній реакції. І можна вважати, що це відбувалося в вигляді певних наукових програм. І головним із таких програм є математична програма, програма, яка називається «Атомізм», і програма, яка була створена Аристотелем. Що таке наукова програма? Це, звичайно, програма на комп'ютері, яку можна запустити. Це система уявлень про наш світ. Це система розуміння, що наш світ, який вже не керується богами, але він складається з певних сутностей, які є першу основи всього. І оці наукові програми фактично відрізнялися тим, що саме ми уявляємо цим сутностям. Що саме ми уявляємо першу основи нашого світу. Математична програма уявляла одні сутності, атомізм інші. Давайте поговоримо більш детально про ці програми. Математична програма, це програма, яка була створена Піфагором, творцем тієї самої теорії Піфагора, яку зараз вивчають в школі. І розвинутий цей напрямок думки був Платоном вже після Піфагора. Платон і Піфагор вважали, що першу основу нашого світу – це числа і геометричні фігури. Можна вважати, що це чимось схоже на уявлення з фільму «Матреця», що наш світ є світ, який складається з певних чисел. Можна вважати, що це щось схоже до певної наукової філософії. В будь-якому разі Піфагор і Платон вважали геометричні фігури першоосновами елементами нашого світу. І різницю між цілами вони пояснювали тим, що ті тіла складаються з різних фігур. Бо саме ідеальні фігури вважали першоосновами всього. Наприклад, вони казали, що вогонь – це щось, що пече, це найгостріше елемент. Тому вогонь повинен складатися з найгостріших геометричних фігур, тобто з пірамід. Наприклад, вода повинна складатися з 20 гранників, тому що вони здатні текти. Повітря – з 8 гранників. Земля – це щось тверде, земля – це щось нерухоме. Яка найбільш нерухома, яка найбільш тверда, яка найбільш щільна фігура – куп. Тому, звичайно, що земля складається з купів. Чи є це науковим? Ні. Звичайно, що зараз ми знаємо, що вогонь не складається з пірамід. Ми знаємо, що вогонь – це плазмове реакція окислення взаємодія з О2. Звичайно, що знаємо ми, що земля тверда не тому, що складається з купів, а тому, що там існують певні йонні-ковалентні зв'язки між молекулами, які утруюють ті молекули разом. Але це була вже, можна сказати, одна з перших спроб логічним чином, не міфологічним, а саме логічним чином, пояснити, чому наш світ такий і чому між різними тілами існують певні різні взаємодії, і чому різні тіла по-різному проявляють себе. Це перша математична програма. Друга програма античності, яка була створена демокритом на основі думок Лев Кіппа, це називається атомізм. І не зважаючи на те, що нам здається, що атом – це щось нове, що атом не фізика, це наука 20-го сторіччя, що атомна бомба, атомна електростанція – це те, що, відповідно, створено було в середини 20-го сторіччя. Ідея про атоми вона дуже стара. Ідея про атоми вона належить в античності. І саме слово атом, воно походить від грецької мови – атомос – це неподільний. Тобто, ідея атомізму – це ідея про те, що все складається з дуже малих неподільних частинок. І той самий демокріт, який був творцем фактично цієї наукової думки, він казав, нехай ми уявимо собі, що у нас є певне тіло, певна шматок матерії. Що станеться, якщо ми будемо різати, ділити це тіло на все менш і менш і менш і менші частини? Спочатку на 2, на 4, на 8, 16, 32, 64. Він припустив, що якщо ми будемо робити це все далі і далі, врешті-решт ми дійдемо до певної межі. Ми дійдемо до межі, коли ми отримаємо найменші можливі частинки, вже неподільні частинки речовини, а якщо вони неподільні, ми називимо їх атомами. Звичайно, що зараз ми знаємо, що атом насправді – це подільна частинка, атом має внутрішню будову, але для давньої Греції це була дійсно геніальна стовадка. І навіть зараз в багатьох науках, в тій самій хімії наприклад, атом вважається найменшою частиною речовину, яку не можна ще далі ділити. Отже, Демокрітка сказав, що все складається з атомів, а відміненості в матерії, чому одні тіла, одні і інші, відрізняються відмінністю в тому, з яких атомів вони складаються. Наприклад, вода. Атоми води – гладкі. Через те, що вони гладкі, вода може легко текти. Атоми заліза – шросткуваті. Через те, що атоми заліза шросткуваті, вони приєднуються один до одного, скріплюються один з одним, і, відповідно, заліза дуже тверде. Саме відміненості від атомів різних тіл визначають, чому ті тіла будуть різні. А причина, яка об'єднує атоми разом, – це певний вихор. І цей вихор призводить до того, що атоми і тіл об'єднуються, утворюючи самі тіла. Це була геніальна стогатка, яка майже на 2000 років випередила свій час. І це була фактично основа, це була поява механістичного методу. Тобто методу, який пояснював природні явища певним механічним з'єднанням окремих частин. Саме повернення до атомізму, дей-дей атомізму, через 2000 років, у 16-17-му сторіччі, дозволило сформувати галілею і ньютону, уже класичну механіку, механіку нового часу. Тобто це була стогатка, яка на 2000 років випередила свій час. Третя наукова програма, яка розвивалася в часи античності, вона назадалежила невідомішому буть філософу античності Аристотелю. І він не тільки створив певну наукову програму. Він загалі був універсальною людиною, яка зробила дуже багато. Сам Аристотелю належить взагалі ідея про те, що можна виокремити окремі напрямки нашої думки, в окремі науки, і кожна наука може мати свій предмет і метод. Тобто те, що можна відрізнити хімію від фізики, біологію від геології, те, що можна в біології досліджувати світ одними методами в хімії, іншими в фізикті, це все ідея Аристотеля. До того вважалися, що існує лише певний світ, і ми не можемо розділити цей світ на окремій частині. Аристотель сказав, що ми можемо розділити його на окремі науки і досліджувати ці науки різним шляхом. Навіть сам термін «фізика» належить Аристотелю. Він висловив надзвичайну кількість нових іпотез і теорій, спираючи, звичайно, щоназнення того часу, що люди тоді уявляли. Перелічувати всі ці ідеї досить довго, досить складно. Можна відкрити звичайну Вікіпедію. Вікіпедія взагалі не є джерелом знань, так само, як і всі нейронні мережі, так само, як великі лейнвістичні моделі типу «Чанті Піті» тощо. Це лише, як певна основа, з якою можна подивитися взагалі, що він зробив, звичайно, що там можуть бути помилки, там можуть бути поточності. Що саме стверджував Аристотель? Для прикладу, він вважав, що у кожного об'єкта є його певне природне місце знаходження. Наприклад, у важких елементів природне місце знаходження внизу, біля землі, тому важкі елементи падають вниз до землі. Він вважав, що існує певна сила, гравітація. Звичайно, що він не називав її гравітацією. І в залежності від того, що у нас ціла діє на це сило сильно чи слабко, воно буде швидко чи повільно рухатися до свого природного міста знаходження. Причому він вважав, що важкі тіла рухаються швидко, легкі тіла рухаються повільно. Чим більш важке тіло, тим швидше воно буде падати. Через 2000 років Галі-Лех довів, що це не так, і що абсолютно всі тіла падають з однаковим прискоренням вільного потіку. Але ідеї Ристотеля не всі були стиховірні, але просто були в нього такої ідеї. Він вважав, що порожнечі в принципі не може існувати. Бо якщо десь існує порожнеча, то це означає, що швидкість руку в цій порожнечі має бути нескінченно велика. Тому весь простір повинен бути заповнений певною матерією. Через це він вважав атомізм невірною концепцією, бо якщо в нас існує атоми, то між цими атомами повинна бути порожнеча, а порожнеча існувати не може. Він вважав, що наш світ обертається навколо Землі, і він вважав, що наш світ складається з певних первинних елементів. Такими первинними елементами він вважав чотири елементи – Земля, Вода, Вітер та Вогонь. Відповідно, він вважав, що все, що існує в нашому світі, складається з чотирьох елементів. Земля – Earth, Вода – Water, Вогонь – Fire, Вітер – Wind. Відповідно, всі тіла бувають сукупністю тих чотирьох елементів. Відповідно, можна знайти таку картинку, що у нас був Арістотель, Water-Aristotel, Fire-Aristotel, Earth-Aristotel. І це дійсно наука про чотири стихії – це наука Аристотеля. Крім того, він вважав, що існує п'ятий елемент. Цей елемент називається Ether, Ефір. І якщо всі земні тіла складаються з чотирьох елементів, то всі небесні тіла – зірки планети. Вони складаються з п'ятого елементу Ефіру. Тобто він вважав, що земний світ принципово відрізняється від світу небесного, бо вони складаються з абсолютно різних планет. Отже, ми можемо умовно сказати, що математичні програми відрізнялися в першу чергу тим, що саме уявляли собі певні філософи як першу основу світу. Математична программа – все складається з геометрічних фігур. І саме що це за фігури кубичі піраміди визначає відміненості властивості ті. Атомізм вважав, що все складається з атомів. І сама форма і взадія взаємодії атомів вони гладкі чи шросткуваті пояснює властивості ті. Арестотель вважав, що все складається з чотирьох первинних елементів, якщо не рахувати п'яти елемент Ефір, з якого складається небесні тіла. І всі земні тіла, їх властивості відрізняються тим, з яких саме елементів і в яких кількості вони появ. Це були три різні думки античності. І це були спроби наукового пояснення світу. Але, звичайно, що це не була наука в сучасному розвитку. Звичайно, що ці спроби були лише перші паростки наукової думки. І головні причини, чому ми не можемо назвати науку давньої Греції реальною наукою, як сьогодні, це, по-перше, немає поняття універсального закону природи. Закон природи – це певне, необхідне і необхідне, і достатньо взаємодія, яка пояснює зв'язок між певними явищами. Наприклад, ми знаємо другий закон Д'ютона. Якщо на тіло масою m подіяти силою f, то воно буде рухатися з прискоренням a, причому a до рівня f поділити на m. Ми знаємо закон Кулота. Якщо взяти два заряди q1, q2 і розташувати їх на відстані r, то між ними виникає сила f, яка дорівнює добутку зарядів q1 x q2 поділити на r квадрат і умножити на коефіцієнт a. Ми знаємо закони для сили Лоуренса, закони Максвелла, закони спеціальної і загальної теорії відносності. Ми знаємо закони Кеплера. Ми знаємо дуже багато законів. І всі ці закони пов'язують певним однозначним чином явища природи. У давніх греків жодних універсальних законів природи не було в принципі. Закони природи – це те, що було створено калілеєм через 2000 років. По-друге, у давній Греції неможливо було застосування математики в рамках фізики. Математика і фізика – це були дві зовсім різні галузі нашого знання. Математика – це була наука про щось абстрактне. Фізика – це була наука про щось конкретне. Математика – це наука про ідеальні тіла, про ідеальні форми, ідеальні взаємодії. Фізика – це те, що є реальне. Причому математика античності, вона була значно більш розвинута, ніж фізика. Один з творців класичної математики античності – Евкліт. Він сформулював багато теорем, багато визначень, які і досі використовуються. Фактично, саме всі основи математики були закладені в часи античності. Теореми, які ми знаємо математичні, дуже багато з них – часи античності. Математика була дуже розвинута. Фізика – це були лише умоглядні міркування про те, як наш світ може бути. Лише коли математика поєдналася з фізикою, наука стала можлива. І третя відмінність – це відсутніх експеримент. Що таке експеримент? Експеримент – це не просто спостереження, це штучне відтворення явищ природи. Ми не просто дивимось на наш світ, ми намагаємося штучним чином відтворити певну взаємнотію. Взяти два тіла з певної мацією і подивитися, яка між ними сила. Кинути ціло, подивитися, за який час воно впаде. Без експерименту сучасна наука, в принципі, неможлива. А філосифи античності – вони ніяк не намагалися робити експерименти, щоб це підтвердити. Демокрід казав, нехай уявимо собі, що ми можемо різати тіло на все менші і менші шматки. Але він ніяк не намагався це порізати. Ну і звичайно, що в нього не було обладнання, щоб це зробити. Аристотель казав, все складається з чотирьох стихій, але він ніяк не намагався ті стихії якось в мікроскоп бачити. Де і мікроскопу в нього не було. Те ж саме математична програма Піфагор-Платон. Вогонь складається з пірамід, але це вони не доводили. Вони просто казали, що ми вважаємо, що це так. Тобто це лише абстрактне пояснювальне напрямок думки, напрямок філософії, який намагався пояснити наш світ, але ніяк не доводив, що світ саме такий. І якщо ми вже зрозуміли, які були напрямки думки, можемо пройти до наступної частини нашої лекції і розглянути, які взагалі ідеї про наш світ формувалися в часи античності. Але, напевно, ми це зробимо в другій частині нашого відео.