← На головну

Розум. Свідомість. Інтелект. Мова як інструмент прояву свідомості. Свідомість тварин.

Опубліковано: 2024-01-09

Розум. Свідомість. Інтелект. Мова як інструмент прояву свідомості. Свідомість тварин.

Шановні слухачі, я вас вітаю і сьогодні я хочу представити вашу у увазі лекцію, яка називається розум, свідомість, інтелект. В тій лекції ми поговоримо, що це таке, як ті поняття пов'язані між собою, як наша свідомість проявляється, які є відкриті питання в сучасній науті щодо розуму, свідомості і інтелекту, а також ми поговоримо, чи тільки ми, люди, володіємо цими здатностями, чи хтось ще володіє крім нас на Землі. Отже, для того, щоб розпочати розповідь про розум, свідомість і інтелект, нам треба дати визначення тим поняттям і сказати, як вони пов'язані між собою. Відразу хочу зазначити, що єдиного визначення понять розум, свідомість і інтелект не існує. Якщо ми кажемо, наприклад, про психологію, там буде одне визначення. Якщо ми кажемо, наприклад, про біологію, там може бути абсолютно інше визначення. Якщо ми кажемо про кібарнетику, там взагалі може бути третє визначення цих поняттів. Тому я намагався дати найбільш загальні визначення, які дають найбільш глибоке розуміння, що це таке, і зв'язок між цими поняттями. Отже, що таке розум? Розум, якщо ми скористаємося словниками, це сукупність певних пізнавальних та аналітичних здібностей людини, завдяки яким формується інтелект особливості. Тобто фактично всі наші можливості, всі наші розумові можливості, можливості щось зрозуміти, можливості побудувати якісь логічні зв'язки, можливості щось запам'ятати, всі вони становлять наш розум. Відповідно, якщо ми хочемо сказати, що таке свідомість або самосвідомість, то ми можемо сказати, що це здатність людини пізнавати оточуючий світ і саму себе за допомогою мислення та розуму, в результаті чого формується інтелект особистості. Тобто свідомість вона використовує розум. Свідомість базується на розумі. Свідомість неможлива без розуму. Розум є першою основою, а свідомість є тим, що використовує розум. А щодо інтелекту, то як вже зрозуміло з визначення свідомості, то це щось, що виникає в результаті її діяльності. Інтелект – це інформаційний потенціал знань, отриманий у результаті функціонування свідомості, мислення та розуму людини. Тобто фактично ми можемо сказати, що розум – це є певних інструмент. Розум – це є щось матеріальне, це те, що знаходиться у нас в голові, це наш мозок. Це інструмент, який використовується для того, щоб формувалася наша свідомість. Сама свідомість, можна сказати, що це процес. Коли ми усвідомлюємо себе, коли ми розуміємо, що таке я, що таке оточуючий світ, чим я відрізняється від іншої людини, як ми взаємодіємо з тим оточуючим світом, що буде, якщо ми зробимо певні дії, що буде, наприклад, якщо ми дотракнемося то вогня, що буде, якщо ми спробуємо помацати сніг, що таке відчуття холоду, що таке відчуття тепла – це все наша свідомість. Це постійний процес, який існує протягом всього життя людини, в результаті якої формується інтелект цієї людини. А інтелект – це результат. Інтелект – це те, що формується в результаті дії нашої свідомості, базуючись на основі нашого розуму. Тобто фактично розум – це те, що знаходиться ось тут. Свідомість – це процес, в результаті якого я зараз усвідомлюю себе як людину, що записує цю лекцію, а ви усвідомлюєте себе як людей, що цю лекцію слухають. А інтелект – це те, що люди створили в результаті своєї діяльності. Під інтелектом може бути і наука. Коли ми кажемо, наприклад, про сучасні мікропроцесорні технології, про сучасні квантові технології, навіть необов'язково сучасні. Коли ми кажемо взагалі про будь-які наукові знання, про будь-які архітектурні шедеври, це теж результат нашого інтелекту, бо ми побудували ту ж саму Саграду фамілію, зрозумівши, як будувати подібні храми. Можна сказати теж саме і про музику, і про мистецтво. Це все результат нашої інтелектуальної діяльності, який став можливим лише тому, що ми використовували наш розум в процесі свідомості. З однієї сторони здається, що нібито це все просто. З однієї сторони у нас є певних інструментів. Використовуючи цей інструмент, ми щось робимо, і в результаті цієї роботи у нас утворюється певний результат нашої діяльності. І здається, що ці поняття дуже тісно пов'язані з собою, і інтелект не може бути без свідомості, а свідомість не може бути без розуму. Але насправді, це далеко все не так просто, як здається. Існує багато думок, існує багато теорій, існує багато гіпотез, що подібне співвідношення між цими поняттями, які існує і яке характерне саме для людини, є далеко не таким тривіальним, далеко не єдиним можливим і взагалі можливо, що інтелект, наприклад, формується на основі розуму без свідомості. Я не так часто у своїх лекціях раджу певні художні книжки, бо все-таки науковий образ світу, наука, наукові знання і художні знання, певні твори, мистецтва, вони пов'язані між собою достатньо опосредково. Але існує деякі наукові, науково-фантастичні книжки, в яких розглядаються надзвичайно глибокі питання саме науки. І однієї з таких книжок є одна з моїх улюблених книжок, достатньо складна для читання книжка Пітера Водца, яка називається «Сліпобачення». Це книжка, науково-фантастична книжка, написана, до речі, гарним вченим, яка якраз і розглядає питання співвідношення між розумом, свідомістю і інтелектом, і яка демонструє, що це співвідношення може бути далеко не таким однозначним, як нам здається. Фактично, ця книжка ставить питання, а чи може бути інтелект без самосвідомості? Ми знаємо, що для того, щоб щось створити, ми знаємо, що для того, щоб зробити певні відкриття, щоб взагалі зрозуміти наш світ, ми повинні спочатку зрозуміти себе. Кожна дитина спочатку зрозуміє, що таке я, що таке мама, що таке тато, і лише потім починає творити певні наукові чи творчі дії. Але це абсолютно не обов'язково єдиний можливий шлях. Існує ідея, і це не тільки ідея Пітора Водца, ця ідея була розвинута в психології до нього, просто він це досить наглядно показав у своїй книжці, що наша свідомість може бути чимось чимось чіпу вірусу чи певної психічної хвороби, яка тільки заважає для функціонування нашого інтелекту. Бо зрозуміло, що коли ми щось робимо інстинктивно, ми це робимо набагато краще, ніж коли ми намагаємося це робити свідомо. Коли людина починає вчитися щось робити, наприклад, керувати машиною чи писати, в неї спочатку це виходить досить повільно, в неї спочатку виходить це досить неохайно. І лише потім, коли це знання, коли це вміння переходить з знань, які ми розуміємо у те, що ми робимо інстинктивно, вона починає робити це значно краще. І взагалі все, що робить наш мозок, контролюючи наше тіло без впливу свідомості, він робить значно краще. Ми дихаємо, в нас працюють всі наші органи, передаються нервові сигнали, ми щось бачимо, і все це надзвичайно ефективні процеси. В той же час наші розумові процеси, коли ми починаємо щось рахувати, коли ми починаємо робити певні логічні висновки, то це все надзвичайно неефективно. І тому ідея полягає у тому, що в принципі, еволюція могла піти іншим шляхом і могла виникнути істота, могла виникнути біологічний вид, який володіє інтелектом, тобто результатом, але без свідомості. Тому що свідомість, вона фактично приділяє надзвичайно багато уваги, створюючи абсолютно зайві речі. Мистецтво, релігію, культуру, філософію, все це абсолютно не потрібно для того, щоб виживати, щоб певний вид розширював свій реал існування, все це абсолютно зайве. Тобто фактично свідомість, вона зайва, і інтелект може виникнути без свідомості, як вищий прояв інстинктів. Тобто інстинкти можуть стати настільки складними, що вони сформують інтелект, вони сформують інтелектуальну цивілізацію, яка буде здатна, мабуть, також до створення надзвичайно складної технології, до подорожові космосі. Але при цьому представники цієї цивілізації взагалі не будуть усвідомлювати себе як особистості. І тут є навіть проблема, як взагалі зрозуміти, що хтось має свідомість. Як взагалі розуміти, чи усвідомлює людина себе, чи не людина, чи, наприклад, певний штучний розум себе, чи цей штучний розум лише імітує усвідомлення себе. Це проблема китайської кімнати, більш детально про це я розповідаю у другій частині цієї лекції про штучний інтелект. Тобто проблема, як зрозуміти, чи перед нами реальна свідомість, чи усвідомлення я реальне, чи це лише дуже гарна імітація. В будь-якому разі, коли ми говоримо про саме нашу людську свідомість, а нам не відомо, чи існують якісь ще істоти, які мають свідомість, то нам треба зрозуміти, як ця свідомість проявляється. І вважається, що одним з основних інструментів для того, щоб проявлялася наша свідомість, для прояву нашої свідомості, це є мова. Лише мова дозволяє нам використовувати певні терміни, лише мова дає нам сказати про себе я. Бо якщо в нас немає мови, то ми не можемо сказати про себе чи про свід хоч щось. Взагалі вважається, що з цим дуже тісно пов'язана таке явище, як дитяча амнезія. Як відомо, діти ніколи не пам'ятають, ну не тільки діти, взагалі жодна людина ніколи не пам'ятає, що було з ним чи з нею в дуже малому дитинстві. Коли це немовля, коли це дитина, який декілька місяців чи навіть один-два роки, то спогади з цього часу ніколи в житті не залишаються. У нас можуть бути певні хибні спогади. Нам здається, що ми щось пам'ятаємо, але це не наші реальні спогади. Це результат того, що нам наші батьки чи хтось, хто біля нас казали, а от коли ти був дуже маленьким, тоді ти був в тому місці і бачив ось це. І в результаті цих слів нам буде здаватися, ніби ми це бачили дійсності. Але це не наші спогади. Це результат того, що нам щось сказали і нам здалося, що ті слова перетворилися на наші власні спогади. Жодна дитина ніколи не пам'ятає, що з нею було, що з ним було до трьох років. Це відоме явище дитячої амнезії, воно має багато пояснень. Воно має психологічні пояснення, воно має еволюційні пояснення. Одне пояснення каже, наприклад, що для виживання дітей потрібно, щоб вони не усвідомлювали оточуючий світ, бо якщо б вони розуміли, наскільки він небезпечний, то це б значно ускладнювало їх виживання. Але найбільш аргументована іпотеза каже, що дитяча амнезія пов'язана з відсутністю мови. Поки у дитини немає слів в голові, щоб пояснити певне поняття, дитина не може це поняття запам'ятати. Теж проводили певні експерименти, які порівнювали вік, в якому дитина починає розмовляти, з віком, в якому дитина зберігає свої найперші спогади. І вийшла дійсно пряма кореляція. Тобто чим раніше дитина починає розмовляти, тим більш ранні спогади у неї зберігаються. Приблизно той вік, коли дитина починає казати перші слова, співпадає з тим віком, коли у дитини формуються перші спогади. Тобто дійсно уявлення про наш світ, воно можливо лише через призму певної мови. В літературі можна зустріти приклади історії, наприклад, той самий відомий Мауглі. Про дітей, яких нібито виховали дітикі звіри, а потім вони повернулися до людської цивілізації і стали частиною цієї цивілізації. На жаль, такі історії були і в реальності, і на жаль, це не відповідає дійсності. На жаль, такі діти, коли вони потім повертаються в людську культуру, вони назавжди ведуть себе як звірі. Вони не можуть вже опанувати людську мову, вони не можуть опанувати ті навички, якими всі ми володіємо. Нам здається, що від народження, але насправді ні. Насправді всі наші навички, вони нам дані в результаті нашого виховання. І мова саме не дозволяє сформувати повній мірі свідомість цих людей. Тобто, дійсно, мова вона є інструментом, через яку наша свідомість проявляється. Це не обов'язково потрібно, щоб була саме мова звукова. Якщо ми кажемо, наприклад, про глуху людину, яка нічого не чує, в неї є своя мова. Ця людина спілкується мовою глухих, мовою жестів. Але в будь-якому разі це мова, це певні слова, це певні терміни, це певні означення. І саме ці означення дають нам можливість усвідомлювати наш світ. І стоя досить відома єпотеза. Вона називається єпотеза Сепера Ворфа. Вона була сформована ще у першій половині 20-го стріччя. Ця епотеза не є ані доведеною, ані спростованою. Є люди, які є її прахильниками. І є кажуть, що ця епотеза не в повній мірі відповідає реальності. Але ця епотеза каже, що спосіб нашого мислення, спосіб нашої свідомості опановувати наш світ, залежить від того, на яких мові ми розмовляємо. Тобто мова не лише інструмент, а мова це і є певне дзеркало, яке дозволяє нам відобразити світ в нашому внутрішньому усвідомленні цього світу. І в залежності від того, яку мову використовуємо, які властивості цієї мови, ми будемо по-різному дивитися на цей світ. Звичайно, ця епотеза не каже, що абсолютно все навколо нас є дзеркалом нашої мови, ні. Але деякі речі абсолютно стовідсадково пов'язані з тим, на якій мові і як ми думаємо. Наприклад, якщо в певній мові немає можливості сказати про якесь явище в позитивному контексті, якщо для певного терміну не існує позитивного визначення, то і про це поняття ми можемо думати лише в негативному контексті. Тому, якщо певна ідеологія буде стверджувати, що певне поняття має лише негативний контекст, то ми хочемо ми цього чи не хочемо, завжди будемо думати про це поняття негативно. Таким чином, змінюючи фактично мову, змінюючи поняття, ми змінюємо реальність, в якій живуть люди. Найбільше гарно це проявляється в таких аспектах мови, як, наприклад, уявлення про час. Ми знаємо, що в різних мовах існують різні часи. Наприклад, в українській мові існує минуле, теперішнє майбутнє. В той же час, як в англійській мові, часів значно багато, значно більше, існує Present Continuous, Past Continuous, Perfect Continuous, Present Indefinite, Past Indefinite, Past Perfect Indefinite, Future Continuous, Future Perfect Continuous, і так далі, і так далі, і так далі. І, відповідно, ці часи дозволяють значно більш детально описати порядок певних подій, що неможливо описати прямими термінами української мови. Існує мови більш прості, де взагалі немає ніяких часів, крім теперішнього. Існує мови ще більш складні, де поняття часу ще більш загальні, ще більш глибокі, ніж в англійській мові. І людина, яка міркує в рамках певної мови про час, вона буде використовувати уявлення про час, які властиві саме цій мові. Інший аспект – це, наприклад, поняття роду. Ми знаємо, що всі іменники в українській, наприклад, мові можуть бути чоловічого, жіночого, середнього роду. Але в інших мовах абсолютно необов'язково, що те саме слово буде належати до того ж самого роду. А в деяких мокрах взагалі поняття роду відсутньо. І, відповідно, коли проводили досліди, то, наприклад, давали певне слово носіям різних мов, яке в різних мовах, наприклад, відноситься до жіночого чи та чоловічого роду. І просили людей описати це поняття. Ну, наприклад, міст. У нас міст, український міст, він чоловічого роду. Відповідно, коли люди починали описувати міст, вони використовували слова, які традиційно вважаються властиві саме чоловікам. Могутні, великі, сильні, кремезні. Але в той же час, коли те саме слово давали представникам нації, яка мала в своїй мові міст жіночого роду, вони давали абсолютно інші визначення для цього слова. Вони казали граціозних, ажурних. Коли ж давали визначення міст для представників тих народів, у яких немає взагалі грамматичної категорії роду, то вони використовували абсолютно нейтральні терміни. Наприклад, кам'яний, металевий, чи щось таке. Тобто, наші уявлення про певні слова, наші уявлення про певні об'єкти, вони залежать від того, яким чином в нашій мові ці об'єкти описані. Теж саме, наприклад, відноситься до курорів і до частин тіла. Є одна надзвичайно цікава книжка, на жаль, я не впевнений, точніше я майже впевнений, що її не існує поки що в українському перекладі, через скло мови Гая Дойчера, відомого лінгвіста з Ізраїля, де він якраз описує історію, як мова змінювала уявлення людей про світ та про себе. Він це описує, наприклад, на прикладі кольорів. Як виявляється, взагалі, в кожній цивілізації уявлення про кольори проходять певні етапи. І на першому етапі будь-якої культури завжди існує лише три кольори. Чорний, білий, червоний. Це означає, що представники цієї культури не здатні побачити інші кольори, вони здатні це побачити. Але вони не розуміють різничу між іншими кольорами. Тобто те, що ми називаємо жовтим, те, що ми називаємо зеленим, і те, що ми називаємо синім, для них є єдиним кольором. І коли у людей, представників цих цивілізацій, представників цих племен питали, а якого кольору цей об'єкт, наприклад, вода чи, наприклад, листя, то вони казали, вони чорного кольору, темного кольору. Тобто вони не розуміли відмінності, різниці між цими словами. Далі, по мірі розвитку культури, відбувається відокремлення від чорного, білого і червоного наступного кольору, жовтого. Але при цьому зелений і синій кольор зберігається як окремі до останнього етапу розвитку культури. І лише на останньому етапі розвитку культури люди починають розуміти відмінності між зеленим і синім. Це не означає, що вони не бачать, що це різні кольори. Вони бачать. Але вони для цього використовують один термін. Синю-зелений кольор. І в їх свідомості між тими кольорами немає різниці. І це навіть легко зрозуміти, коли ви порівняємо, наприклад, англійську мову і українську мову. Наприклад, кольор, в англійській мові він називається blue. В англійській мові можна сказати, звичайно, що light blue, можна сказати dark blue, можна сказати sky blue, можна сказати water blue, але в будь-якому разі це єдиний кольор blue. В той же час, як в українській мові, існує два абсолютно різних кольори. Блакитних і синіх. І відповідно, проводили знов таки певні досліди, коли носія мови, в яких блакитних і сині кольор відрізняються, і носія мови, де це один та той самий кольор, давали ці два кольори і давали час, за який треба було розділити окремо блакитних і окремо сині. І носії мов, де це окремі кольори, впоралися з тим завданням значно швидше. Тобто, в залежності від того, чи є у нас певна слову для певного кольору, ми будемо або бачити цей кольор як окремий, або не бачити взагалі. Якщо у нас немає слов, слів, які відрізняють зелений і синій, ми ніколи не помітимо, що, наприклад, небо та листя вони різного кольору. Нам буде здаватися, що це єдиний кольор просто різних відтінків. І те саме, наприклад, уявлення про частини тіла. Ми всі розуміємо, наприклад, що в нас є ноги, що в нас є руки, що в нас є голова, що в нас є живіт, що в нас є спина. Ніхто не скаже, що живіт і спина це абсолютно одна і та ж сама частина тіла. Ні, живіт – це ось це, а спина – це щось там, з тієї іншої сторони. В той же час, наприклад, в українській мові і в англійській мові також є єдине слово для «шія». В той же час для інших мов, наприклад, в івриці. «Шія» – передня частина – це називається цавар, а «шія» – задня частина – це називається орех. Це абсолютно два різних терміни, і на цієї мови, на цієї івриту, вони не розуміють, як взагалі можна їх переплутати. Як ми не можемо переплутати спину і живіт, то як можна переплутати цавар і орех? Вони не можуть об'єднати у себе в полові ці два поняття в єдине, тому що саме мова формує їх свідомість. Мова каже, яким чином ми будемо бачити наш світ. Але хоча ми знаємо, що наша свідомість дуже тісно пов'язана з нашою мовою, коли ми кажемо про те, як це все реалізовано на фізичному рівні, у нас є величезна кількість відкритих питань. Зрозуміло, що матеріальним носієм нашого розуму, матеріальним носієм нашої свідомісті, є наш мозок. Наш мозок є величезним. Наш мозок, незважаючи на те, що його вага у порівнянні з нашим цілом складає лише невеличку частину, він зможе споживати до тротини взагалі енергії, яку споживає людина. Наш мозок у порівнянні до маси нашого тіла є найбільшим взагалі серед всіх житистот на Землі. І лише дуже невелика частина нашого мозку відповідає за складну інтелектуальну діяльність, в тому числі, за нашу свідомість, наш інтелект. Це кора головного мозку. Саме кора головного мозку, його зовнішній шар, те, що складається з певної сірої розчвини, саме вона відповідає за процеси пам'яті, за процеси уваги, за процеси свідомості, мислення і мови. І тут знов таки є велика кількість загадок, відповіді на які ми не знаємо. Так ми знаємо, що кора головного мозку у всіх тварин, всіх савтів, вона відповідає за складну інтелектуальну діяльність. І в той же час ми знаємо, що у птахів кори головного мозку взагалі немає. Але вони іноді демонструють значно більш складну інтелектуальну поведінку, ніж інші савці. Ми не знаємо, на основі чого у них працює ця свідомість, у них працює ці інтелектуальні здійності. Якщо ж казати про нас, людей, то ми приблизно уявляємо, яка частина кори головного мозку за що може відповідати. Різниця між головним мозком у людини і, наприклад, у шимпанзе, у людини і у горилий, у людини і у орангутана, тобто у людини і інших гомінідів наших найближчих родичів надзвичайно мала. Існує лише певна частина, невеличка частина областей мозку, які у нас присутні, а відсутні у інших людиноподівник МАВП. І вважається, що, можливо, саме поява цих областей в нашому головному мозку і сприяло тому, що ми почали в еволюційному плані відрізнятися від інших МАВП. Якщо казати, що це за області, то, в принципі, ми не можемо точно сказати, яка частина нашого мозку відповідає за свідомість. Ну і, мабуть, такої частини взагалі немає. Тобто наш мозк – це настільки складна система, що ми не можемо напряму зазернути всередину. Не існує приладів, які б дозволяли читати думки когось. В той же час, мабуть, вважається найбільше ймовірно, що з нашою свідомістю пов'язаний так званий кінцевий мозок. І якщо казати саме про конкретні частини мозку, які відповідають за наше мовлення, то це так звані зони Брока і Верніке. Саме функціонування цих зон фактично забезпечує здатність людини розмовляти. Саме та сама зона Брока відрізняє людину від інших і, можливо, саме в цих двох зонах і зосереджена наша свідомість. Але не факт. Знов таки, у нас не має можливості якимось чином дослідити нервову діяльність всередину нашого мозку напряму. Ми можемо лише опосередковано досліджувати, що коли людина виконує певний акт інтелектуальної діяльності, наприклад, розмовляє, в цій чи іншій частині мозку відбувається більша активність нервових зв'язків. Тобто приблизно ось ця частина мозку відповідає за інтелектуальну діяльність при розмові. Але як це відбувається? На основі чого це відбувається? Які там виникають зв'язки? Як воно все відпункціонує? Це абсолютна загадка, і відповіді на це запитання у нас немає. І взагалі, якщо ми кажемо про свідомість, розум і інтелект, то відкритих питань тут, мабуть, значно більше, ніж відомих нам відповідей. Ми дуже багато чого не знаємо. На жаль, у нас не існує приладів, завдяки яким ми могли б зазернути всередину нашої свідомості, зазернути всередину нашого мозку і побачити, прочитати наші власті чи чужі думки. Звичайно, що створюють певні прилади, створюють певні шоломи, які реєструють активність в ти чи інші частині мозку. Але це все зовсім не читання думок. Це все просто результат того, що ми під час нашої мозкової діяльності активізуємо ту чи іншу частину мозку. І цей прилад, він дозволяє нам сказати, яка саме за частину мозку в нас активована. Але він нічого не каже, що ми думаємо, він нічого не каже, чи усвідомлюємо ми в цей момент самі себе. На цьому слайді наведено декілька відкритих питань, на які ми досі не знаємо відповідей. Ну, наприклад, чи є свідомість у людини, що перебуває в комі? З однієї сторони, коли ми побачимо таку людину, ми побачимо, що жодних зовнішніх проєвів її свідомості чи будь-якої іншої розумової діяльності немає. Але це ще нічого не означає. Якщо взяти прилад і зафіксувати активність всередини головного мозку такої людини, то можна побачити, що там дійсно відбуваються певні процеси. Певна нервова діяльність іде. Але чи є це дійсну свідомість? Чи є це лише підтримка життєдіяльності цієї людини? Ми не знаємо. У цієї людини немає можливості спитати, чи усвідомлює вона себе. І в нас немає приладів, щоб ми могли зазернути всередину її голови і зрозуміти, чи є там щось, чи є там якесь усвідомлення, чи це людина, чи це тільки її оболонка. Інше відкрите питання. Коли саме, в який момент у людини з'являється свідомість? Коли ембріон тільки зароджується, коли дзібліон тільки запліднений, то звичайно про жоден головний мозок не можна казати там, що головного мозку немає. В процесі ембріонального розвитку поступово формуються певні структури головного мозку. Потім людина народжується. Це не мовля. Він ще чи вона ще не може розмовляти. Вона ще живе, чи він ще живе на певних лише інстинктах. А чи є в цей момент у нього певна свідомість? Мови немає, так. Якщо вважати, що поява свідомості пов'язана з появою мови, нам слід почекати до десь двох-трьох років і сказати, що лише в два-три роки людина отримує свідомість. Але це абсолютно не факт. Можливо раніше мала дитина по-іншому просто усвідомлює свід та вколо себе, бо вона ж на нього якось реагує. Вона починає якось впізнавати людей. Так, вона це не запам'ятовує, вона не знає слів, вона не може це висловити потім. Але щось всередине головного мозку відбувається. В який момент ми можемо сказати, що це вже людина, яка має свідомість, а який момент це ще не є людина. Наступне питання, про яке ми не знаємо в відповіді, чи існують десь інших живі істоти, які усвідомлюють себе. Наприклад, чи існують якісь тварини, які можуть теж про себе сказати я. Так, тварини мають мозок. Так, тварини іноді здатні виконувати досить складні логічні завдання. Тварини іноді здатні виконувати складну інтелектуальну діяльність. Але це ніяк не доводить того, що в них є свідомість. Крім того, ми не знаємо, можливо, десь у Всесвіті існують інші цивілізації, інші біологічні види, поза межами землі, які також мають свідомість, які також мають розум, які також сформували певний інтелект. Це задалега. Ми навіть не знаємо, за якими принципами працює взагалі наша свідомість. Ми знаємо, що за це відповідає ось ця частина головного мозку. Але які процеси там відбуваються? Як оці нейронні мережі всередині нашого мозку, як оці нервові імпульси формують наше усвідомлення про себе? Це загадка. І жодних відповідей на цю загадку в нас поки що не існує. Нам не вдалося жодним чином відтворити складні розумові здібності людини в певних комп'ютрах. І взагалі не зрозуміло, чи можна це буде створити в майбутньому. Існує думка, що взагалі наша свідомість працює на суто квантових принципах. І якщо це правда, то тоді взагалі комп'ютери ніколи не отримують здатності усвідомлювати себе, хоча вони дуже розумні, хоча вони здатні виконувати дуже складні завдання. Але при цьому усвідомлювати себе вони поки що не можуть. І невідомо, чи зможуть вони це робити в майбутньому чи ні. В будь-якому разі, будова нашого мозку, який дозволяє нам, використовуючи свідомість, спробувати наш інтелект, лише задається генетичним апаратом. Тобто в наших генах, нашій молекулі, лідзок, сіріба, нуклеїнова і кислоти закладена особливість мозку кожного людину. Вони бувають великі, вони бувають маленькі. Одні люди мають віддороження схильності до однієї розумової діяльності, інші – до іншої. Інші взагалі не мають жодних схильностей до певної розумової діяльності. Але навіть найгеніальніша людина, що має надзвичайно великий розум, який генетично був їй подарований батькам і природою, без тренувань ніколи не зможе розвинути свою свідомість і ніколи не зможе розвинути свої здібності. Лише постійні тренування, причому найкращі в малом дитинстві, дають можливість реалізуватися в повній мірі нашим інтелектуальним здібностям. Мені дуже подобається приклад про відомого психологу, дітячого психолога Ласло Полгара. Він досліджував формування особистостей різних геніальних людей і він прийшов до висновку, що геніальність, про яку кажуть, це не є чимось вродженим. Звичайно, так, від народження у нас є певні здібності. Але геніальність це, в першу чергу, результат складної праці, довгої, тривалої праці з малого дитинства. Тобто наша геніальність це результат нашого навчення і нашої праці. Щоб довести, що це так, цей Ласло Полгар вирішив поставити експеримент на своїх трьох власних доньках. Він сказав, у мене три доньки. Вони від народження абсолютно різні. Я хочу довести, що якщо я буду займатися з дитинства з ними по правильній методиті, то я сформую трьох геніальних людей. В якій сфері можна сказати, що це людина геніальна? Він обрав шахи, бо дійсно, якщо це геніальний шахіст, то зрозуміло всім, що він буде вигравати будь-які змагання. Він займався зі своїми доньками від народження. Він навчав їх не у школі, це було домашні навчення. Він тренував їх по спеціальній методиті. І всі ці три його доньки сестри Полгар, вони дійсно стали чемпіонками світу у шахах. Тобто можливість стати чемпіоном світу, можливість стати геніальним у чомусь, вона не є лише закладена в наших генах, а вона і результатом наших постійних тренувань з малого дитинства. І в принципі вважається, що основні здібності людини закладаються десь до 10-12 років. Далі, не звичайно, що вчимося чомусь новому, але те, що ми отримали в малому дитинстві, вже ніколи не зможе бути потім осягнута людиною в більш С нами людьми питань немає. Так, ми різні. Деякі люди більш розумні, деякі не дуже розумні. Але в будь-якому разі нам відомо, що майже кожна людина, хіба що крім певних психічних хворих, усвідомлює себе, усвідомлює, хто це є, усвідомлює, що таке власне я. Але тут виникає питання, якщо ми кажемо навіть про Землю, якщо ми не будемо торкатися позаземних цивілізацій, чи має свідомість, крім нас, інші тварини на Землі. Взагалі питання про свідомість тварин, мабуть, почало людей цікавити з середень 19-го стріччя, коли Чарльз Дарвін запропонував свою відому теорію еволюції, коли він запропонував ідею про те, що людина це не є щось особливе. А людина, що це є звичайний результат еволюції і деякі мавпи, примати, комініди, вони досить близькі наші родичі, і ми пішли від них в результаті певних еволюційних процесів, в результаті відбору, в результаті закріплення наших кредів, як нам зараз відомо. І з того часу докопичувалося дуже багато фактів, які доводять, що певну складну поведінку тварин дійсно неможливо пояснити їх інстинктами. Тобто, тварини дійсно мають певний розум, і тварини також здатні до певної інтелектуальної діяльності. Але тут необов'язково ставити знак дорівняє між складністю поведінки тварини і інтелектуальними здібностями цієї тварини. Бо іноді ми бачимо, що тварини нібито роблять щось надзвичайно чудове, надзвичайно складне. Кожна пташка знає, як будувати гніздо, де його найкраще будувати, з яких матеріалів, чи, наприклад, бобри. Бобри будують греблі. Бобри знають, як будувати цю складну інженерну споруду. Бобри знають, як спочатку треба робити певні перекриття певних водой потім треба робити певні ходи під цією водою потім треба робити певні будинки всередині. Тобто, нібито нам здається, що це дійсно складна розумова, складна інтелектуальна діяльність, те, що люди вчаться на певних інженерних вакультетах, як будувати ті самі греблі, каскади у Дніпровської Огрес, а от бобри, вони такі розумні, вони це вміють, навіть без певного навчання. Але такі об'єкти, такі речі, як, наприклад, побудова гніст чи побудова гребель бобрами, вони ніяким чином не доводять, що це дійсно їх інтелектуальна діяльність, бо це їх вроджений інстинкт. Бо кожна пташка, вона від народження, знає, як це все робити. Тобто, фактично, в середині ДНК такої тварини закладена не лише інформація про те, якою вона буде вигляду, якого в нього буде кольору пір'я, як вона буде співати, що вона буде їсти, а й закладена повністю інформація, яким чином вона потрібно повинна будувати це гніздо, чи, наприклад, яким чином цей бобер повинен будувати цю греблю. І, наприклад, відомий британський біолог Річард Докінс у своїй книжці «Розширений фенотип» він якраз розглядав, ми всі знаємо, що в нас є генотип, це наші гени, яких закладена наша генетична інформація, і фенотип — це, фактично, проявлення цієї генів, це те, якими ми є. І він розглядав розширений фенотип, тобто він сказав, що оці об'єкти, як, наприклад, гребля бобрів, чи гніздо птахів, вони є продовженням цієї живої істоти. Тобто, фактично, так само, як і кольор очей, чи пір'я, чи клюв, так само гніздо — це є частиною пташки, бо її структура вже закладена в середині ДНК, і це не є щось інтелектуальне, а це є вроджений інстинкт, бо пташки цьому не вчаться, вони це вміють робити від народження, ця інформація вже є в середині їх ДНК, і вони лише відтворюють те, що змушує їх їх робити інстинкт. Але в той же час необв'язково складна поведінка є завжди проявом саме вроджених інстинктів. Раніше вважалося, що лише люди, здатні використовувати певні знаряддя праці, і лише здатність використовувати певні каміння чи мевні палеці для того, щоб щось робити, є типовою властивістю людини. Зараз відомо, що і тварини також можуть це робити. І, наприклад, ті самі МАВПи, вони дійсно навчають своїх дітей, як, наприклад, розколювати певні горіхи, використовуючи каміння, чи, наприклад, як використовувати певну палецю для полювання. Тобто, дійсно, використання знаряддя праці – це теж властивість певних живих істот, і це вже 100% певна їх складна інтелектуальна розумова діяльність. Але ми не можемо їх про це спитати. Ми знаємо, що проявам нашої свідомості, проявам нашого інтелекту є мова. В той же час, на жаль, навіть найрозумніші тварини, вони не здатні опанувати людську мову. Фізіологічно, МАВПи не здатні опанувати і відтворити людські звуки, які ми сповіваємо. І вважається, що саме поява зміни в нашій структурі, в нашій гортані, вона врешті-решт дозволена сформувати людські цивілізації, бо коли ми почали розмовляти, використовуючи саме звуки для нашої мови, ми, відповідно, і стали людиною як окремою цивілізацією і людиною як просунутим видом. Але в той же час існують певні досліди, що МАВП можна навчити мові, але це буде не мова наша, а це буде мова глухів. Бо вони здатні, звичайно, щоб показувати певні жести. Такі експерименти проводилися і було показано, що дійсно МАВПи можуть формулювати певні речення. Вони можуть навчатися великій кількості слів, декілька сотень слів. І вони можуть показувати мовою глуків досить прості речі. Наприклад, я хочу їсти, мені холодно, дай, візьми. Звичайно, що це не є мова наша повноцінна мова, але в той же час це є мова на рівні малої дитини. Тобто МАВП цілком можливо навчити спілкуватися з людиною на рівні малої дитини. І це доводить знов таки, що в них є певні інтелектуальні стіклості, але це не доводить їх самосвідомісті. Жодна МАВПа не може сказати про себе я, що я освідомлює себе. Cognito ergo sum. Я думаю, тобто я існую. Один з ще можливих варіантів довести, що у тварин існує свідомість, це так званий дзеркальний тест. Коли дитина мала починає дивитися на себе в дзеркала, вона досить швидко починає розуміти, що це відображення не є чимось окремим, що це не є якась інша людина, а що це саме є я. Вона починає певні робити перед дзеркалом штуки, щоб дійсно побачити, як це все відображається. І було б цікаво, чи можуть це зробити і тварини. Тобто вважається, що дзеркальний тест, тобто здатність утодожнювати зображення у дзеркалі з поняттям «я», це є один з тестів, які доводять начебто, що дійсно у певної тварини є певна свідомість. Як ці тести проводяться? Дуже просто. Як правило, на цю тварину наносять кудись певну мітку, яка не може бути побачена твариною напряму, наприклад, кудись на лобі. Тобто тварина не може побачити цю мітку напряму, але коли вона підходить до дзеркала, вона бачить таку ж саму тварину з цією міткою на лобі. І якщо вона починає на собі щось з цією міткою робити, бачучи це в дзеркалі, то можна сказати, що вона ототожнила це відображення з собою. Багато тварин проходять цей тест. Проходять його всі гумініти. Звичайно, що проходять його люди, починаючи з певного віку. Малі діти не можуть його пройти, але з певного віку вони починають розуміти, що в дзеркалі це відображається саме я. Проходять шимпанзе, гориле, аргутан. Проходять дельфіни і кити, про яких ми також знаємо, що це дуже розумні тварини, і ми знаємо, хто бачив колись в Дельфінарії, що вони здатні виконувати надзвичайно складні речі. Проходять його слони. Теж розуміло, слони мають один з найбільших взагалі мозоків серед усіх сукопутних тварин. Проходять його деякі птахи, наприклад, сороки. Але в той же час, такі тварини, до яких ми звикли, що вони наші, хто дуже розумні, нашої домашньої улюбленці, наприклад, собаки і коти, вони його не проходять. Собаки і коти не здатні впізнати себе в дзеркалі. Вони не здатні побачити і зрозуміти, що це дійсно я, а не якась інша тварина. Не проходять цей тест абсолютно переважна більшість птахів. Не проходять цей тест взагалі жодні рептилі і амфібії. І це теж зрозуміло, бо це досить примітивні істоти з точки зору мозку, з точки зору еволюції. Як не дивно, проходять цей тест мурахи. Чому вони проходять цей тест? Як ці маленькі мурахи розуміють, що це саме я? Це велика загадка. Відповіді на це питання теж немає. У цьому тесті є багато гарного. В той же час багато людей вважає, що цей тест не може слугувати доказом того, що тварини мають свідомість. Тому що тварини, наприклад, можуть деякі впізнавати себе по іншим ознакам. Наприклад, собаки можуть впізнавати себе за запахом. І тому зображення іншої собаки абсолютно нічого для неї не буде значити, бо вона взагалі еволюційно пристосована для того, щоб розрізняти інших тварин, орієнтуючись на ніс, а не на очі. Чи, наприклад, інша ідея, що вони бачать в іншому частотному діапазоні? Тому те, що для нас виглядає як зеркало, для них буде виглядати не як зеркало взагалі і вони це відображення взеркалі взагалі не зможуть побачити. Будь-якому разі такий тест є, він використовується, але сказати, що він самостоєчно доводить свідомість тварин ми не можемо. Причому ми також не можемо сказати, що чим більшіх є мозок певної тварини, тим вона розумніша. Маса мозку не є абсолютно критерієм розвитку інтелекту, інтелектуальних здібностей тієї чи іншої тварини. Тому що зрозуміло, що чим більша тварина, тим більша частина мозку потрібно використовуватися для того, щоб обслуговувати їжі ті діяльність. Найбільший мозок на Землі у кита. Тому що кит має масу в багато тонн і для того, щоб це величезне тіло обслуговувати, потрібен величезний мозок. Але звичайно, що це не означає, що кіт більш геніальний, ніж ми з вами. У слона теж мозок значно більший, ніж у людини. І це знов таки не означає, що слони побудували свою цивілізацію. Тому, якщо ми не хочемо не просто розмірковувати, чи певна тварина розумна чи ні, а ввести певних цифрових критерій розумності тварини, то нам не варто використовувати масу мозку напряму. Нам варто використовувати певну ознаку, яка буде казати, яку частину ціла певної тварини складає її мозок. І такий коефіцієнт називається коефіцієнтом енцефалізації. Фактично, в дуже примитивному вигляді це є питома вага мозку. Тобто це є маса вага нашого мозку поділити на вагу нашого тіла. Ви можете побачити зображення, типові значення для маси мозку для різних тварин, аллегатора, кота, слона, мавки, дельфіна, жерафа, людини, тощо. Така пряма залежність не дуже зручна. Іноді використовують більш складні формули, дея певні степеневі залежністі, але в будь-якому разі. Ті коефіцієнти енцефалізації фактично дозволяють певним числовим чином оцінити, ранжувати певних тварин, які з них є більш розумними, які з них є менш розумними. Зрозуміло, що найбільший цей коефіцієнт енцефалізації саме у людини. За однією з найбільш відомих формул для людини цей коефіцієнт в певних одиницях складає приблизно 7,4. На другому місці, якщо ми кажемо про тварини, які існують у землі, якщо ми кажемо про савтів, то буде дельфін. У дельфіна він 5,3. Так, зрозуміло, всі нас знають, що дельфіни дійсно дуже розумні тварини. Далі йде слон, далі йде касатка, далі йде наш найближчий родич шимпанзе. І хоча шимпанзе, це дійсно наш найближчий родич і еволюційно ми розділилися з шимпанзе лише два мільйони років тому, але в той же час у шимпанзе цей коефіцієнт в три рази менший ніж у людини. Тобто маса мозку у шимпанзе значно менша і це означає, що за останні два мільйони років дійсно людина пройшла надзвичайно великий еволюційний шлях, збільшуючи саме свій мозг. Далі йдуть певні собаки, кішки, коні, вівці, миші, кролі, тощо. Ви тут бачите також діаграму, на яких відтворена залежність ваги від маси мозку, можна також побачити всіх цих тварин, але можна побачити, що тут, як правило, фігурують саме савці. Причина цього полягає у тому, що у савців схожий на наш розум, схожий на наш мозг. Вони також використовують кору головного мозку для складної інтелектуальної діяльності, зрозумівши, як працює наш мозок, ми приблизно можемо зрозуміти, як він працює у наших родичів савців. Але у птахів мозок побудований абсолютно за іншими принципами. Птахи, які фактично є тими самими динозаврами, іноді кажуть, динозаври вимирали 65 мільйонів років тому. Це, мабуть, колись було вірне твердження, а зараз наука від такого твердження відмовилася, і зараз наука каже, що 65 мільйонів років тому вимирали всі динозаври крім птахів. Тобто, птахи не пішли еволюційно від динозаврів, а птахи є єдиною групою динозаврів, що залишилися після великого вимирання. Ну, це не так, що важливо. Птахи, вони еволюціонували з метою максимально полегшити свою вагу, зменшити свою вагу. Тому і мозок у птахів дуже малий у порівнянні з їх тілом. І їх мозок працює абсолютно за іншими принципами, ніж у нас. У них немає кориголовного мозку. І за їх процес інтелектуальної діяльності відповідають інші частини мозку, про що ми не знаємо які. Причому птахи іноді вирішують не стільки складні завдання, що жодні совці це вирішити не можуть. І навіть не завжди люди можуть вирішити такі завдання. Відомо, наприклад, певні експерименти на двома групами птахів, найбільш розумними групами птахів, це круки, це ворони, сіра ворона, чорна ворона, чорний крук і це папуги. Саме папуги і ворони вони є фактично найбільш інтелектуальними серед усіх птахів і вони здатні виконувати складні логічні побудови. Так, наприклад, якщо бізьмемо певну посудину з водою і на дні цієї посудини буде щось, що пташка не зможе дістатися, а поруч будуть певні камінці, то пташка може зрозуміти, що якщо кинути цей камінець в воду, рівень цієї води стане вищий і об'єкт, що плаває у цій воді, підніметься і вона поступово зможе його схопити і з'їсти. Це фактично той самий закон Архімеди, який був відкритий в Античній Греції, але відкритий вже кожною пташкою під час своєї життєдіяльності. Якщо пташці дати певні об'єкти, які вона може кидати в цю посудину з водою і ті об'єкти будуть мати різну густину, то вона поступово зрозуміє, що ефективно кидати туди лише важкі камінці, а певні дерев'яні об'єкти, які будуть плавати, туди кидати неефективно, тому що вони не будуть сприяти підвищенню рівню води. Це дійсно складна інтелектуальна діяльність. Вона робить складні інтелектуальні побудови. Вона фактично займається фізикою. Вона фактично розробляє закони світобудови. Використовуючи свій дуже маленький, дуже кримітивний мозок, якому не має навіть кориїв. Схожі завдання можуть виконувати і папуги, які, коли вони починають шукати свою їжу, дійсно можуть розв'язувати складні, логічні задачі. І хто тренував папуг, знає, що вони можуть, наприклад, розв'язувати задачі на форму. Тобто, яким чином дірки різної форми помістити різні об'єкти, як у круглу тірку помістити коло, як у, наприклад, квадратну помістити куб, як у трикутну помістити піраміду, вони можуть це все робити. Тобто, вони усвідомлюють, що таке геометрична фігура, вони усвідомлюють, що таке об'єм, що таке площа, як треба щось робити. І нам знов таки невідомо, чи пов'язано це з їх свідомистю, чи ні. Те, що папуги можуть розмовляти, це не є жодним чином доказом їх інтелекту. Бо папуги, вони фактично використовують звуки не як спосіб спілкування, не як мову, а лише для того, щоб привертати певних інших папух. Тому, мова папух, це є лише повторення без розуміння певних звуків. В будь-якому разі, ми можемо зробити висновок, що про всьому тому, що ми розуміємо, що тварини мають розум, що тварини здатні виконувати певні досить складні інтелектуалні заведення, питання щодо їх свідомості, тобто самосвідомності, питання щодо здатності тварин усвідомлювати власне я, залишається відкрити. Ну а щодо штучного інтелекту та можливості його створення, та пошуків слідів позаземного розуму, ми поговоримо у другій і третьій частині нашої лекції, які вже записані і посилання, на які є в описі до цього відео. На цьому все, дякую за увагу.