← На головну

Наука та псевдонаука. Частина 1. Науковий метод. Лекція з курсу «Науковий образ світу»

Опубліковано: 2023-11-30

Наука та псевдонаука. Частина 1. Науковий метод. Лекція з курсу "Науковий образ світу".

Шановні студенти, я вас вітаю і сьогодні я хочу представити вашій увазі лекцію, яка називається «Наука та псевдонаука». У цій лекції ми поговоримо, що таке наукове знання, що таке псевдонаукове знання і які між ними головні принципові відмінності. Отже, давайте почнемо. Для того, щоб вивчати, що думає наука про наш світ, для того, щоб вивчати науковий образ світу, для того, щоб розуміти, що ми знаємо про наш світ та чому ми впевнені, що саме ці знання є істинні, нам треба зрозуміти, що таке наука. Взагалі нам здається, що це досить просте поняття і нам здається, що кожен з нас розуміє, що таке наука. Ну, що таке наука? Фізика, наука, хімія, наука, біологія, наука. Але чому ми впевнені, що це саме науки? Як ми можемо відрізнити, що ці області наукових знань є істинними, а інші області наукових знань, які зараз називаються псевдонауками, вони не є істинними. Псевдонауки – це щось дуже схоже на науку. Іноді людина, яка не знає наукових знань, вона навіть не може розрізнити, що є науковим, що є псевдонауковим. І нам треба обов'язково розглянути цей спект і обов'язково обговорити основні відмінності від ціми начебто дуже схожими, але насправді принципово різними поняттями. Отже, давайте поговоримо. Перше, що нам треба зробити, це дати визначення поняттю псевдонауці. Дати визначення, що це таке. Бо якщо ми не дали визначення, то ми відповідно не зможемо говорити далі, які в неї є особливості, та як відрізнити, що певне знання є псевдонауком. Отже, псевдонаука – це певний вид людської діяльності, яких використовує форму науки, але при цьому повністю ігнорує її суть. В свій час відомий американський вчений фізик Річард Фейман досить вдало порівняв псевдонауку з культом Карго. Культ Карго – це відоме явище, яке має досить стару історію. Тут ви бачите певне людське поселення, де люди відбудовували форму літаків. В свій час американці на таких літаках привозили їм певні гуманітарні вантажі. Коли американці перестали це робити, вони відтворювали форму цих літаків, очікуючи, що якщо вони зроблять форму певного явища, то його суть, тобто привезення тих самих вантажів, з'явиться саме собою. Але зрозуміло, що такий літак, побудований з соломи, абсолютно не буде літати, і що він ніяк не пов'язаний зі справжніми літаками, які використовуються для того, щоб привозити певні вантажі. Тобто це лише форма об'єкта, який не має всередині жодної суті цього об'єкта. Тобто псевдонаука так само, вона використовує наукові термини, вона використовує наукові регалії, але вона не виконує жодного завдання, яке стоїть перед справжньою наукою, крім, звичайно, фінансового збагачення людей, які цією тіяльністю псевдонаукової тіяльністю займаються. Тобто вона не має суті науки, але вона використовує дуже схожу, майже наукову форму. Якщо ми кажемо, що таке наука, і як відрізнити наукову діяльність від іншої діяльністі людини, то слід розуміти, що головним в науці є науковий метод. І саме науковий метод – це те, що в першу чергу відвісняє наукове знання від псевдонаукового знання. Науковий метод – це пошук істин. Як працює цей метод? Ми робимо певне припущення для того, щоб роз'язати певну проблему. У нас є проблема, у нас є припущення. Далі ми збираємо певні експериментальні МПВ-чні дані. Ці дані можуть збігатися з нашим припущенням, можуть не збігатися. Якщо дані збігаються з нашим припущенням, з нашою іпотезою, то ми приймаємо цю теорію. Але ми на цьому ніколи не зупиняємось. Навіть після того, як теорія певнонаукової є прийнятою, ми продовжуємо робити нові і нові досвіди, і продовжуємо шукати нові і нові факти, і приймаємо теорію лише до того, поки всі ці факти будуть її підтверджувати. Як тільки з'являється хоча б один факт, який не підтверджує нашу теорію, наше припущення, ми відразу від нього відмовляємося і шукаємо іншу теорію, шукаємо інше припущення, яке буде збігатися з тими фактами. Тобто головне, що це метод, який не завершується ніколи. Наука не може дати остаточну відповідь на всі питання. Наука – це постійний процес, який постійно шукає і шукає нові факти, шукає і шукає нові відомості про наш світ. Навіть якщо певний досвід підтвердив нашу теорію, на цьому роботу ніколи не завершується. Для вже прийнятих теорій робиться всі нові і нові експерименти, і теорія приймається лише докти, поки всі нові досліди не будуть її підтверджувати. Навіть такі видатні, наприклад, фізичні теорії, як теорія відносності чи квантова механіка, хоча вони вже більше ніж 100 років, і як загальноприйняти в людство, вони не є завершеними. Тобто ми і досі шукаємо нові припущення, нові підтвердження тих теорій. І якщо ми колись знайдемо спростування цих теорій, то це буде чудово, бо ми відмовимось від цих теорій і будемо шукати якийсь. На відміну від науки, псевдонаука науковий метод не використовує. І як саме це відбувається, ми поговоримо далі, які основні відмінності в методи цій роботи псевдонауки. Як здогадатися, що перед нами саме псевдонаука? Ну, особливостей псевдонауки є досить багато. Деякі особливості властиві майже всім псевдонаукам, деякі особливості властиві лише деякі. Відсутність наукового методу – це принципова властивість всіх псевдонаук. Але іноді нам важко дізнатися, чи використовує певна діяльність людини науковий метод чи ні. Щоб це зрозуміти досить просто, ми можемо поговорити про певні типові риси всіх псевдонаук. Наприклад, псевдонауки зазвичай використовують складні й незрозумілі слова. Про цьому ці терміни, ці слова не мають жодного чуткого визначення. По-друге, псевдонауки дуже полюбляють посилатися на авторитети. І з цими авторитетами не можна спречатися. Ми можемо лише приймати твердження тих авторитетів на віру. І ми можемо лише сліпо їм довіяти. Псевдонаука дуже полюбляє демонструвати практичні результати, про що ми ніяк не пояснюючи, звідки ці практичні результати взялися. Давайте поговоримо про більш конкретні приклади. Терміни в науці, терміни в псевдонауці. Давайте розглянемо певний науковий термін, наприклад, енергія зв'язку. Ми можемо відкрити будь-який фізичний словник і прочитати, що енергія зв'язку певної системи – це мінімальна енергія, яку треба витратити, щоб розірв'яти зв'язані між собою частини складеної системи та віддалити їх на нескінченну відсталь. Кожен з термінів в цьому визначенні має свої власні визначення. Наприклад, енергія – це здатність певної системи виконувати роботу. Ми можемо побудувати для енергії зв'язку будь-якої системи певний графік. Ми можемо знайти експериментальне певне числові значення. Ми можемо, наприклад, порахувати потом енергію зв'язку для всіх атомів, для всіх ізотопів, які відомі нам. Ми можемо знайти залежність цієї величини від масового числа. Кожен термін в такому визначенні абсолютно чітко має визначене значення і абсолютно чітко має визначену суть. Тепер давайте порівняємо це з псевдонауковим терміном – псевдонауковим твердженням. Діди індиго мають ауру-колеру-індиго. Це твердження насправді хоча й виглядає таким начепто науковим, але жоден з тих термінів не має ніякого значення фізичного чи якогось ще. Не існує певного індигометра. Не існує такого поняття, як аура. Ми ніде не знайдемо чіткого визначення, що таке аура, що таке колір аури. Не існує приладів, які б могли вимірювати колір аури, якісь там індигометрів. Тобто жодне слово в цьому твердженні не має жодного фізичного сенсу, жодного взагалі логічного сенсу. Це просто абсурдне твердження, яке є типово псевдонауковим твердженням, хоча виглядає воно начепто схожим на щось таке наукове. Почесне знання. Посилання на певні почесне знання є типовою властивістю псевдонаукової. Звичайно, науковці теж мають певні знання. Звичайно, що науковці бувають докторами біологічних наук, кандидатами фізико-математичних наук, академіками технічних наук. Але при цьому заслуги вчених визначаються не тим, які вони мають звання, а тим, що вони досягли і які вони результати отримали. На відміну від цього, псевдонауці посилання на почесне знання є головним принципом, чому певна теорія, чому певне твердження є вірним. Наш астрологічний прогноз вірний, бо його розробляв доктор астрологічних та парапсихологічних наук. Не кажучи про те, що взагалі не існує такого поняття як парапсихологія, тобто це поняття, яке немає жодного визначення, не існує такого поняття як астрологія чіткого визначення, не існує жодного офіційного нормативного документу, який би видавав такі звання. Не зажаючи на те, ми не повинні довіряти вченим, бо він чогось досяг, ми повинні довіряти лише тому, що він має ось саме таке почесне знання. Або ці ліки лікують, бо так стверджує видатний академік Академії Комеопатії. Тобто є посилання не на експерименти, не на дослідження, не на великі компанії, які проводили довгі та складні дослідження з великою кількістю пацієнтів, а лише тому, що так стверджує людина, який хтось інших видав подібний диплом. Окрім виснання таких самих псевдонауковців, за тими званнями не стоїть абсолютно нічого. Посилання на авторитетів – це знов таки типова властивість псевдонауці. У науці авторитет вченого визначається, на сам перед, результатами його тіяльності. Якщо певний видатний вчений почне нести певну маячню, то його слова не будуть прийматися суспільствам, які б не були в нього почесні регалі. Тобто досліди автоматично підтверджують певну теорію, а слова вони є лише слова. Звичайно, що авторитет вченого є досить великий. Якщо це Нобелівський лауреат, то ми більше сприймаємо невіру його слова, ніж слова звичайної людини. Але при цьому навіть Нобелівський лауреат може кумулятися, це всі розуміють. Тому авторитет не є сам по собі доказом певної теорії. Псевдонаука дуже полюбляє демонструвати певні практичні результати. І саме орієнтація на практичні результати відрізняє її від науки, яка просто досліджує істину. І якщо ця істина потім зможе бути використана для практичних цілей, то це ж, звичайно, чудово. Псевдонаука ніколи не каже, звідки ці результати взялися. Наприклад, в науці неможливо таке твердження. Не важливо, як ці ліки працюють, якщо вони допомгають. В той же час у псевдонауці ці твердження абсолютно нормальні. Якщо ми візьмемо будь-які ліки, якщо ми прочитаємо інструкцію до тих ліків, ми завжди дізнаємось, яка тут діяча речовина. Як саме ця речовина взаємодіє з певними ферментами нашого організму? До чого ця речовина призводить? Як ця речовина блокує, наприклад, каріеві і магнієвої канали в наших клітинах? Тобто ми дізнаємося фізичний, хімічний, біологічний сенс дії певних ліків. Псевдонаукові, наприклад, гомеопатичні ліки, ми повинні лише вірити, що вони допомагають, бо не існує жодної фізичної, біохімічної, біологічної теорії, яка пояснювала механізм їх дії. Тому що насправді, як я потім скажу, гомеопатія не працює і такі ліки допомагають нам не більше, ніж ефект плацебу. Тобто псевдонаука, вона бере форму науки. Вона бере форму, намагаючись виглядати як наука. Вона намагається імітувати під долгу. Але про цьому вона повністю забуває про зміст долги. Вона бере та використовує певні науково-подібні термини, які схожі на наукові, але про цьому не мають жодного чіткого визначення. Але забуває методи та правила. Забуває про науковий метод. Псевдонаучі характерні деякі властивості. І головні з них це, по-перше, супернатуралізм та визнання суб'єктивних джерел істин. По-друге, це нехтування принципом економії або так званої бритвою Окама, названого на честь середньовічного філософу Окама. І третє, це використання гіпотез, які не можна сфальсифікувати. Що це таке, що таке суб'єктивні джерела істини, що таке принцип економії та що таке не сфальсифіковані гіпотези, ми з вами зараз поговоримо. Отже, що таке супернатуралізм та суб'єктивні джерела істини? Супернатуралізм – це напрямок думки, який припускає наявність надприродньої та надрозумної діяльності. Псевдонаука дуже часто пов'язує свої знання з певним откровень. Тобто вона вважає, що певній людині прийшло звідки, невідомо звідки, певне відкровення, певне вище знання. І ми повинні доверяти цій людині лише тому, що людина стверджує, що вона отримала ці знання від певних вищих сил. Тобто ми повинні вважати істинами певних знання лише тому, що хомось так забажалося. Ми не можемо це перевірити. Ми не можемо дізнатися, а чому це так. Ми повинні довіряти, бо вища сила повідомила комусь такі знання. Наука так не робить ніколи. Наука не працює з чимось надприроднім, бо наука – це те, що саме досліджує нашу природу. Наука базується виключно на чітких фізичних, біологічних, хімічних, астрономічних експериментах та фактах, які можуть бути перевірені. Ніякого откровення в науці бути не може в принципі. Все наукове знання будовно на чітких, добре відтворюваних експериментах. У той час, як псевдонаука використовує твердження, які ніяк не можуть бути перевірені, а є лише власною думкою откровенням, об'єктам віри їх автора. Хтось в це повірив, хтось стверджує, що йому вищі сили подарували нове знання, і ми повинні вірити цій людині лише тому, що він так тверджує. Ніяк ці знання не перевірять. Це перша властивість псевдонауки характерна риса псевдонауки. Друга характерна риса псевдонауки – принцип економії. Що це таке? Принцип економії каже, що якщо певне явище можна описати декількома способами, то треба обрати найпростіший з цих способів. Це називається бритва окама. Тобто треба не множити сутності більш, ніж нам потрібно. Якщо ми можемо пояснити певну дію, яка вибивається в нашому Всесвіті простим шляхом, то існує певний фізичний закон. Цей фізичний закон змушує, наприклад, Землю обертатися навколо Солнця. Цей закон називається закон соцвітнього тяжіння, він був знайдений Ісааком Дютоном. Цей закон може бути записаний у простому математичному вигляді. Ми можемо застосувати прості рівняння і описати повністю рух Землі. А ми можемо ввести додаткову сутність. Можемо ввести додаткове поняття, що існує певна надприродня сила, яка штовхає Землю по особливій орбіті, утримуючи на чіткій відстані від Солнця, причому на такій відстані, яка була створена спеціально для того, щоб на Землі було можливо життя. Чи можна це так пояснити? В принципі, можна. Але це пояснення вводить додаткові сутності, вводить додаткове поняття вищої сили, яка чомусь має певні бажання, яка чомусь саме таку орбіту для Землі кубрала. Для цього немає потреби, якщо можна все пояснити досить простим чином, використовуючи простих законів світнього течіння f до рівня g, m1, m2 на r квадрат. Равітаційна сталка, вимножена на дві маси, маса Землі та масу Солнця, поділити на квадрат відстані між ними. Однієї цієї формули достатньо, щоб описати все без введення додаткових сутностей, які нам абсолютно не потрібно. Це друга характерна риса псевдонауки. Вона дуже часто вводить поняття, які абсолютно не потрібні, щоб щось пояснити. І третя. Як мені здається, найважливіша особливість псевдонауки псевдонаука використовує певні іпотези, які не можуть бути сфальсифіковані. І тут дуже часто виникає певне непорозуміння, тому що здається, нібито фальсифікація це щось погане. Якщо я кажу, що наука може бути сфальсифікована, нібито це погано. Якщо я кажу, що псевдонаука не може бути сфальсифікована, то це нібито гарне. Але насправді все навпаки. Неможливість сфальсифікованості певних тверджень, це є типова риса саме псевдонауки. Наука завжди, будь-яка наукова теорія завжди повинна містити властивість для власного спростування. Це можна вважати, що це головна ознака справжньої науки. Таку ознаку справжньої науки запропонував в свій час Карл Поппер. І тому ця ознака справжньої науки, вона називається критерієм фальсифікаціонізму або критерієм Поппера. Чому це так важливо? Чому можливість спростування, може не зараз, може в майбутньому, може гіпотетично, але можливість простування є принциповою можливістю, яка відрізняє науку від псевдонаука. Це пов'язано з тим, що остаточно довести жодну теорію неможливо. Як я розповідав на початку нашої лекції, так працює науковий метод. Науковий метод це постійний пошук істини. Ми не можемо зупинитися в певний момент і сказати все. Ми зупинилися, ми знаємо істину, далі нічого шукати не треба. Ні. Науковий метод завжди шукає певну істину. А що таке пошук істини? Пошук істини це відмова від попередніх знань і ствердження нових знань. Якщо ми від попередніх знань не можемо відмовитись, то ми не можемо якщо ми стверджуємо, що ми вже знаємо, як працює наш світ, то для наукового методу і для науки не залишається місця. Можемо робити величезну кількість дослідів. Можемо зробити мільйон дослідів. Всі ці мільйон дослідів начебто будуть підтверджувати нашу теорію. Чи означає це, що ця теорія вірна? Ні, абсолютно не означає. Можливо, просто в нас не вистачає певних знань. Можливо, наші досліди обмежені. Можливо, ми проведемо мільйон перші дослід і він спростує нашу теорію. І навіть якщо мільйон дослідів її підтвердили, а мільйон першу спростував, ми повинні від цієї теорії відмовитись. Ми повинні сказати, що ця теорія була в свій час гарна. Вона працювала в певному обмеженому діапазоні параметрів, але все, тепер ми знаємо, що насправді вона працює не завжди, ми повинні від неї відмовитися і шукати кращу теорію. Наука завжди повинна вказувати, як її потенційно можна спростувати. При цьому слід розуміти, що наукове знання це абсолютно необов'язкове вірне знання. І взагалі поняття, вірне чи не вірне, для науки, воно є досить таким складним. Тому що будь-яка теорія вірна лише в певному діапазоні, коли можна її застосувати. В історії науки було багато наукових теорій, які були абсолютно наукові і в цьому ніхто не сумнівається, з цим ніхто не спречається, але потім ті теорії виявилися невірно. Але від цього вони абсолютно не перестали бути науковими. Давайте наведемо певних вчених філософів, які займалися проблемою тіяльністю. Отже, повернемося в часи античності. Одним з найвидатніших філософів античності, який створив науку в такому вигляді, він запропонував такі слова, як фізика, складну систему світу, основи логічного мислення, це був Аристотель. Аристотель – це видатний філософ античності, який жив за декілька сторіч до початку нашої ери. Аристотель пояснював наш світ певним чином, і приблизно 2000 років пояснення Аристотеля вважалися найважливішими і вірними в нашому світі. Наприклад, що він казав? Він казав, що важкі тіла падають вниз до землі, бо вони мають природній місце знаходження. І ми дійсно бачимо, що важкі тіла падають вниз. Він казав, наприклад, що для того, щоб тіло певне рухалося, потрібно, щоб на нього весь час діяла сила. Ну і це наче, кто збігається з нашим дослідом. Ми бачимо, що для того, щоб щось подесь рухалося, хтось його повинен штовхати. Тобто на той час його твердження узгоджувалися з тим, що людство знало. І 2000 років твердження Аристотеля приймалися за істину. І 2000 років людство було впевнено, що Аристотель відкрив їм очі на те, як побудований наш світ і що з ним відбувається. Але пройшли часи, і в певний момент часу такі видатні діячі науки, як Галілею Галілей і Ісаак Ньютон, повністю реформували Спочатку Галілей вів певне поняття інерції, потім Ньютон вів певні закони, які пояснили рух тіл в нашому Всесвіті. Що сказав, наприклад, Аристотель? Для того, щоб тіла рухалися, повинна бути сила, яка їх штовхає. Саме сила призводить до руху. Що сказав Галілей? Шановний пане Аристотель, ми, звичайно, тебе поважаємо, але ти абсолютно не правий. Сили призводять лише до того, що тіла починають прискорюватися або гельмуватися. А рух сам по собі відбувається при відсутності будь-яких сил. Але чому ми, наприклад, на Землі це не спостерігаємо? Тому що сили є завжди. Сили Терця, наприклад. В той же час, якщо ми побудуємо космічний корабель і запустимо цей космічний корабель у космос, то ми побачимо, що він рухається вперед зі сталию швидкістю, навіть якщо на нього не діє жодна сила. Тобто він рухається, як сказав Галілей, за інерцією. Аристотель був неправий. Галілей і Ньютон були праві. Ми вважаємо видотними Галілея і Ньютона не тому, що вони підтвердили, що і до них вважалися істинами. А саме тому, що вони спростували теорію Аристотеля і сформували нову наукову теорію, механіку, теорію Ру. Вони створили нову механіку і начебто вони відкрили істину. Але пройшло кілька сторіч і на початку 20 сторіччя з'явився новий вчених на ім'я Альберт Айнштейн сформулював нову теорію, яка називається теорія відносності. Що стверджував Ісак Ньютон? Ціла рухаються, тому що між ними існує сила, яка називається гравітація. І він ввів закон соцвітнього тяжіння. Що сказав Айнштейн? Ціла рухаються у чотиривимірному просторі часі І гравітація, насправді, це не сила, а це прояв викривлення простору і часу. Що говорив Ньютон? Існує абсолютний простір і абсолютний час. Одна секунда – це завжди одна секунда, де б ми не були, на Землі, у космосі, з якою швидкістю ми не рухалися. Що сказав Айнштейн? Не існує абсолютного простору, не існує абсолютного часу. Час на нашому годиннику залежить від того, з якою швидкістю ми рухаємося. Якщо ми починаємо рухатися, то час наш уповільнюється. Якщо ми будемо рухатися дуже швидко, то час майже зупиниться. Якщо ми знаходимося біля важкого об'єкту, час теж уповільнюється. Якщо ми знаходимося у космосі, в відкритому космосі, де немає важких тіл, то час починає йти швидше. Айнштейн видатний не тому, що він підтвердив механіку Галілея та Єтона, а тому що він її спростував. Тому що він відкинув ці наукові знання, які були до нього, і він сформулював нові наукові знання, які відповідно краще дозволили нам зрозуміти наш Всесвіт. Станом на зараз, теорія відносності Айнштейна ніким не спростована. І саме тому, що вона ніким не спростована, ми вважаємо її істепр. Чи буде так завжди? Не факт. Якщо колись з'явиться вчений, який зробить нову теорію, яка спростує теорію відностості Айнштейна, так само, як Айнштейн спростував теорію Галілея та Єтона, то це буде чудово. Якщо теорія Айнштейна колись буде спростована, якщо ми відкриємо кращу теорію, яка зможе пояснити те, що теорія відностості не зможе пояснити, то це чудово. То це означає, що ми ще більше дізналися про наш світ. Але від цього теорія Айнштейна не перестане бути науковою. Так само, як не перестала бути науковою теорія Ньютона. Теорія Ньютона вивчається в школі. Теорія Ньютона вивчається в університетах, в курсах механіки. Теорія Ньютона досить гарно працює, якщо ми знаходимося на землі. Теорія Ньютона є абсолютно науковою, проте вона є вірною лише коли ми знаходимося біля не дуже важких тіл і коли ми рухаємося з не дуже великими швидкостями. Як тільки ми починаємо переходити до масивних тіл і до великих швидкостей, теорія Ньютона перестає працювати і ми повинні перейти до теорії Ейнштейна. Тобто і та теорія вірна, і та теорія є вірна, але кожна теорія вірна в межах певної області застосування. І наука – це весь час пошук нових, більш вірних теорій, які ще краще зможуть нам пояснити наш світ. При цьому ми завжди намагаємося спростувати ті теорії, які були до нас і знайти щось краще. І той вчених, який спростує теорії відносності Ейнштейна і доведе, що насправді існує інша теорія, яка ще краще пояснює наш світ, зрозуміло, що він відразу отримає Нобілівську превію, бо це буде величезний прорив у нашому розумінні, нашому вцесвіту. Відміну від науки, псевдонаукові теорії не містять можливості для спростування. Тобто ми не можемо спростувати, наприклад, як це зробити? Як спростувати хіромантію, тобто гадання на руці? Як спростувати номерологію, тобто твердження, що певні числа є щасливими, а певні числа є нещасливими? Як спростувати твердження, особливі діти мають ауроколероіндиго? Таке твердження не може бути спростовано. Ми не можемо якось довести, що особливі діти не мають ауроколероіндиго. Бо в нас немає такого поняття як аура, як колір аури, в нас немає приладів, які б цю ауру вимірювали. Тобто це твердження, яке не містить жодної ознаки справжньої науки. Во-перше, це твердження, яке є супернартуралістичним, є откровенням. Тобто хтось так колись сказав, а ми повинні цьому сліпу довіряти. По-друге, це твердження не відповідає принципу економії, бо воно вводить нові сутнощі, така сутніщі, як аура, сутність, як аура, така сутність, як колір аури, які абсолютно не потрібні для того, щоб пояснити певні речі в нашому світі. І по-третє, це твердження ніяк не може бути спростовано. Так само гороскопи. Наприклад, зірки сказали, що вам пощастить, але вам не пощастило. Ну, буває. Тобто будь-який астролог скаже, що якщо гороскоп стверджував інше, ну так буває, що зробити. Ви повинні і далі довіряти гороскопам, тому що ви повинні їм довіряти. І все. Наука завжди намагається себе спростувати. Наука завжди шукає спосіб відмовитися від старого і знайти нове краще. Псевдонаука навпаки. Завжди намагається себе підтвердити і завжди намагається показати, що вона є істина і що це є істина в останній інстанці і ми повинні цій істині абсолютно довіряти. Давайте на цьому зробимо невеличку перерву і в другій частині лекції ми узагальнемо характерні риси науки і псевдонауки та поговоримо про типові псевдонауки, які існують зараз в людській.